Найрідкісніший, але й найдовговічніший вид мистецтва – мозаїка з каменю. Зародившись у вигляді примітивних стародавніх двоколірних зображень, викладених з природних камінців, за кілька тисячоліть вона пройшла довгий шлях еволюції до своєї вершини – найтоншого “живопису” в камені – флорентійської мозаїки.
Здійснимо невеличкий екскурс в іcторію і прослідкуємо розвиток мозаїки з глибини століть до нашого часу
Археологічні розкопки познайомили нас з кам’яними орнаментами, датованими кількома тисячоліттями до нашої ери. На відміну від інших предметів мистецтва, мозаїки рідко цікавили крадіїв, а тому добре збереглися. Та й нещадний час не має влади над ними. Тож ці артефакти суттєво доповнили наші уявлення про культуру і побут стародавніх народів – як виглядали ці люди, у що вбирались, що їли, як будували свої житла, чим воювали. В кам’яних малюнках давні цивілізації зображували свої уявлення про Бога, про світобудову. Міфи, релігійні сюжети, образи та ритуали, спортивні змагання, архітектура, види транспорту і способи ведення сільського господарства, війни і життя правителів – про все розповідають нам мозаїчні картини.
Основні різновиди мозаїки
Кожна стародавня цивілізація мала свій власний підхід до техніки створення мозаїчних зображень з каменю та інших матеріалів. З часом техніки вдосконалювались та розвивались.
Мозаїки бронзової доби
Найдавніші мозаїки знайдені у розкопках, що відносяться до бронзової доби.
Це мозаїчні колони в шумерських храмах Месопотамії, датовані 3-м тисячоліттям до н.е. Вони створювались з обпечених глиняних паличок чорного, білого та червоного кольорів, що вставлялись у глиняний розчин.
Щодо мозаїчних підлог, то і Месопотамія, і культури Близького Сходу, і Егейська цивілізація характеризуються приблизно однаковим підходом: матерілом був необроблений камінь або галька. Кольорова гама не вирізнялась особливим різноманіттям, зазвичай бралися два контрастних кольори – світлий і темний. Мозаїчні підлоги прикрашали палаци правителів і знаті, і, звісно ж, храми.
Античні мозаїки
У 8 – 5 століттях до н.е. в Середземномор’ї набула поширення геометрична модель мозаїчних зображень. Анатолія, Ассирія, Коринф, Олімп, Македонія. Нескладні візерунки, прості фігурки, зображені на рівному темному фоні – ось характерні риси мозаїк тих часів.
В третьому столітті до н.е. середземноморські культури вперше стали використовувати маленькі кубічні шматочки різаного каменю або смальти (фарбованого у різноманітні кольори непрозорого скла) – тессери – для створення мозаїчних підлог, прикрашання колон, стін, стель, фонтанів, предметів інтер’єру. Чим дрібніші були кубики, тим точнішим і виразнішим виходив малюнок, тим дрібніші деталі і нюанси можна було зобразити. Найпопулярніші розміри тессерів - від 0,5 до 1,5 см, хоча для дрібних деталей могли використовувати ще дрібніші шматочки каменю.
Основним матеріалом для мозаїк було різноманітне каміння від морської гальки до рідкісних порід мармуру і смальта, проте не лише – іще й мушлі молюсків, перламутр, панцири черепах, слонова кістка і все, на що вистачало фантазії авторів. Спершу готувалась клейка основа типу штукатурки, в яку вставляли шматочки каменю чи інших матеріалів. Потім все заливалося штукатуркою, щоб заповнити щілини, надлишки її ретельно прибиралися і вся робота полірувалася до блиску.
В другому столітті до нашої ери мозаїка стала ще складнішою і багатшою, набула схожості з настінним живописом. Урізноманітилась палітра кольорів, досконалішою стала техніка. Характерне підкреслювання контура об’єкта, контрастний фон, тіні, звивисті лінії – типові риси мозаїчної техніки, відомої під назвою opus vermiculatum.
Такі роботи відомі в Греції, в цей же період (ІІІ-І століття до н.е.) так прикрашали єгипетські гробниці, а в Сирії саме така техніка лишалась актуальною і в більш пізні періоди. Донині збереглися зразки мозаїчних картин на стінах старовинних будівель Дамаску.
Розквіт мистецтва мозаїки в Римській імперії
Запозичивши його у греків, римляни довели мозаїчне мистецтво до досконалості. Дивовижні древньоримські мозаїки були знайдені у величезній кількості на розкопках похованого під шаром вулканічного попелу міста Помпеї.
Сюжети мозаїк на стінах і стелях багатих палаців і храмів часто зображували сцени з життя античних богів. Підлоги ж більшою мірою прикрашали орнаменти. Вони були натсільки живописні, що візуально складалось враження килима, що лежить на підлозі.
Римські імператори високо цінували цей вид ремесла: Імператор Діоклетіан (ІІІ століття н.е.), до прикладу, видав указ, що дозволяв майстрам-мозаїстам просити певну ціну за свою роботу в залежності від рівня кваліфікації.
В тих землях, котрих досягла експансія Римської Імперії, також набуло розвитку це мистецтво: Туніс, Алжир, Туреччина, Ізраїль, Марокко, Ліван, Іспанія і Балкани.
Пізніші зразки, по суті, римської мозаїки називають ще італійською мозаїкою.
Візантійська мозаїка
Візантійська імперія дала два періоди розквіту мистецтва мозаїки: золотий вік – VI-VII століття, і період палеологівського відродження – ІХ – ХІV століття. Візантія розробила технологію виробництва смальти і держава оголосила монополію на її експорт. Бізнес був вельми прибутковий, оскільки мозаїки були найбільш популярним видом декору для багатих і знатних домів не тільки в імперії, а й далеко за її межами.
Отже, візантійська мозаїки робилась зі смальти. Скло фарбували за допомогою домішок солей металів, в тому числі золота, міді, ртуті, в різноманітні яскраві кольори, що давало можливість створювати дуже живописні, барвисті зображення з величезною кількістю відтінків і напівтонів. Головною особливістю був золотий фон зображень і обведення контурів малюнка. Кубики смальти вдавлювались в масу основи прямо на місці кладки – наприклад, на стінах храмів. Поверхня виходила дещо нерівною, і завдяки грі світла і тіні на такій поверхні з’являвся надзвичайний “живий” ефект.
Біблейські сюжети, ікони, житіє святих, закарбовані в величезних мозаїчних панно, розраховані на сприйняття з великої відстані, створювали неповторну атмосферу величі, благоговіння і розкошів в соборах і базиліках православного царства. Найбагатші візантійські мозаїки прикрашають грандіозний Собор Святої Софії в Константинополі. Вони вражаюче живописні: золотистий полиск смальти створює дивовижний ефект оксамитового, живого зображення.
Чудовим прикладом візантійської мозаїки є знамениті мозаїки Софії Київської – в тому числі ікона Божої Матері – Оранта. Смальту для них, доречі, теж привезли з самого Константинополя. Золотий німб Оранти сяє над древнім Києвом вже тисячу років, оберігаючи місто і всю Україну. В народі її звуть “непорушною стіною”.
Вершиною мистецтва мозаїки по праву вважають pietra dura, або флорентійську мозаїку.
Що таке флорентійська мозаїка?
Унікальне, неповторне, дивовижне мистецтво. картина чи панно створюються не мазками пензля художника. Малюнок з допомогою людини створює сама природа. Використовуючи візерунки на пластинах самоцвітів, художник створює образи і пейзажі, деталі яких неможливо скопіювати в точності. Адже кожний шматочок природного каменю має свій неповторний відтінок і малюнок. Його лише треба помітити, вирізати, надати йому певної форми і поставити точно на своє місце серед сотень інших шматочків каменю.... Так створюється флорентійська мозаїка.
Гордість Флоренції
Розквіт флорентійської мозаїки як виду мистецтва пов’язаний з епохою Відродження, і, як свідчить сама назва, з Італією.
Наприкінці 16-го століття великий герцог Тосканський Фердинанд Перший Медічі створив цілу галузь, що виробляла різноманітний декор для багатих домів і католицької церкви.
В 1588 році він заснував знамениту майстерню по роботі з каменем Galleria dei Lavori, встановив унікальне обладнання і найняв на роботу місцевих майстрів. Так виросла ціла школа, де навчали майстерності реставрувати стародавні мозаїки і створювати сучасні шедеври найвищого рівня.
Спершу майстерні в основному працювали на сімейство Медічі, створюючи прикраси для храму Святого Лоренцо і фамільної каплиці, але невдовзі популярність цього мистецтва вийшла за межі герцогства і країни і розповсюдилася по Європі.
Через дорожнечу матеріалів і складність виробничого процесу ці роботи були предметом розкоші, вони стрімко увійшли в моду того часу і впливові клани Західної Європи хизувались один перед одним багатством мозаїчного декору своїх палаців.
Саме в цей період була вироблена техніка виготовлення мозаїчних зображень pietra dura, що практично не змінилась до наших днів.
Період розквіту цього виду мистецтва продовжився три століття, до другої половини ХІХ ст., коли першість за популярністю отримали живопис та архітектура.
Засновані Медічі майстерні існують і нині і підтримуються італійською державою.
Техніка виготовлення флорентійської мозаїки
Флорентійська мозаїка створюється за таким принципом: кожний шматочок каменю має свою неповторну форму відповідно до малюнку – по типу пазлів. Окремі шматочки каменю підганяються вручну з найвищою точністю – до часток міліметра, адже стики каменів мають бути непомітні в готовій картині. Це надскладна кропітка ручна робота. Одна робота може створюватись декілька місяців, навіть років.
Вирізані фрагменти мозаїки склеюються всі разом на твердій основі – як правило, на мармуровій плиті. Італійські роботи 16-17 століть найчастіше робили на плиті чорного мармуру, збереглося багато таких мозаїк саме з чорним фоном.
Потім робота у кілька етапів шліфується та полірується до дзеркальної поверхні.
Є мозаїки лише з мармуру різних кольорів. Мармур - камінь дуже м’який, його легко різати і легко полірувати. Сучасні технології лазерної різки мармуру дозволяють робити високоточні мозаїки для підлог та ванних кімнат.
Але якщо робота створюється не тільки з мармуру, а з різних мінералів з різною твердістю за шкалою Мооса, технічна складність такої роботи зростає на порядки. Тверді камені не лише набагато важче різати і вище імовірність розколоти кам’яну пластинку в процесі різки. Складену з різних за твердістю каменів поверхню дуже важко відполірувати і досягти однакового блиску по всьому малюнку: адже твердість різних мінералів, що сусідствують в картині або стільниці, може відрізнятись у сотні разів. І виходить, що коли один шматочок вже повністю відполірований, сусідня пластинка каменю ще навіть не почала шліфуватись. Тут необхідні майстерність, навички і спеціальне обладнання. І вартість такої роботи набагато вище, ніж ціна мармурової мозаїки.
Але і палітра барв мозаїки з твердих мінералів значно багатша за мармурову. Вміле використання художником натурального малюнку різних каменів дозволяє створювати живі, барвисті, об’ємні зображення, дуже схожі на живопис.
Найнеповторніше мистецтво в світі, яке скопіювати не можна
Є ще одна унікальна особливість мозаїки pietra dura: мозаїчні панно, картини і столики не міняються і не вицвітають з часом, не горять, не бояться ані води, ані сонячного світла. Вони єдині і неповторні, це абсолютний, рафінований ексклюзив. Ніхто не зробить вам точну копію такої роботи ні за які гроші – це просто неможливо!
